Історія села

З iсторiї села Пенькiвки.

 

В чотирнадцяти кiлометрах вiд райцентру, на правому березi рiчки Згар, розкинулось село Пенькiвка . В давнину тут була болотиста мiсцевiсть, оточена з трьох сторiн лiсами.

 

За переказами Пенькiвка порiвняно молода. Першоджерела говорять, що в другiй половинi XVІІ столiття територiї сучасного села належали графу Рафаїлу Холоневському. Вiн володiв 8274 десятинами землi. Граф використовував працю селян -крiпакiв, якi поселялись тут, тiка-ючи вiд своїх панiв. Першi поселенцi , напевне, займалися виробництвом поташу. Вони виру-бували лiс , спалювали деревину i щотижня звозили в назначене мiсце попiл, з якого виготов-ляли поташ. Ще й тепер пiвденна частина села називасться «Майданом». Бiля нього є купи затужавiлого попелу , який використовують як добриво. На мiсцi вирубок залишалось багато пенькiв, через це село й отримало свою назву Пенькiвка.

 

Пенькiвчани займалися землеробством та теслярство , а також ходили на заробiтки на сусiднi цукровi заводи, зокрема, в Уладiвку.

 

Проте джерела дають підставу думати, що Пеньківка виникла напевне в кінці ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. Ось, як про це описує священик Є. Сіцинський: «Пеньковка с. – в 14 верст от уездного города к северо-востоку расположенного на границе Винницкого уезда, на четырех холмах, возвышающихся на правом берегу речки Згара, в болотистой местности, расчищенной из-под леса, который и доселе с трех сторон окружает село. По преданию, название села произошло от слова «пень», так как возникло на месте сруба. Образование населения приурочивается к сравнительно недавнему времени владения графа Рафаила Холоневского, который принимая к себе беглых из других имений, здесь отводил им лесные участки для колонизации. В обязанности новоселов входило только доставлять еженедельно известное количество древесной золы в определенный пункт, где из него добивался поташ. Это место занимает ныне южную часть села, называемую «Майданом», где и теперь видны целые холмы из перегноя этой золы. Но можно думать, что раньше теперешнего села, так как в этом направлении, в лесу помещиков Холоневских, в урочище «Жидивке, указывают место, где стояла первая церковь села …

 

Главное занятие – земледелие и плотничество, но скудная почва дает хлеба мало. Соседние сахарные заводы дают заработки части населения, но в тоже время отрицательно влияют на его нравственность; пьянство и воровство здесь очень развиты»

 

В Інтернеті датою заснування села Пеньківки вказується 1650 р

 

На початку ХVІІІ ст. в селi була вже церква, яка проiснувала до 1760 року, коли було збудовано нову церкву на кошти селянина Дамiана Короля i обслуговувала вона 1840 прихожан.  В 1891 роцi церква згорiла вiд удару блискавки i тому було закладено нову церкву, яка була збудована в 1898 роцi.

 

В часи феодалiзму селяни сплачували податки i виконували повинностi. Бiднота не раз пiднi-малась на боротьбу з помiщиками. За переказами селяни пiдтримували народного ватажка Устима Кармалюка, загiн якого дiяв на територiї Чорного лiсу, що оточує i наше село.

 

На початку 1869 р. Пеньківка входила до Сосонської волості. Волосне правління знаходилось в с. Соснах. «Волость входит в районы: Мирового посредника 1 уч., Мирового судьи 1 уч., Судебного следователя 1 уч., станового пристава 1 стана по отбытию воинской повинности волость отнесена ко второму призывному участнику, находящемуся в г. Литине»

 

До середини ХІХ столiтгя в Пенькiвцi не було школи i, навiть, лiкаря, тому люди часто хворiли. Першу церковно-приходську школу було вiдкрито лише в 1868 роцi, в нiй нанчалось бiля 50 учнiв.

 

Нерозв’язнiсть аграрного питання , майнова та соцiальна диференцiацiя часто були причиною зiткнень мiж мiсцевими помiщиками та селянами. Один з подiбних виступiв вiдбувся в1898 роцi, а потiм -  в 1905 роцi пiд проводом Мокiя Пнєвського. Тодi було спалено попiвський буди-нок та графську конюшню. Того разу учас-никам виступу вдалось втекти вiд полiції. А в 1906 роцi,  коли вiдбулось заворушення пiд проводом Маламури Трифона, всiх учасникiв виступу було вислано до Сибiру.

 

За даними 1908 року загальна кiлькiсть населения с. Пенькiвки становила 2218 чоловiк, з яких 2041 були православними, 110 - католиками, 67 - iудеями.

 

Пiд час першої свiтової вiйни 1914 року з села багато чоловiкiв було мобiлiзовано до частин дiючої армiї, властi також реквiзували велику кiлькiсть коней, провiанту, рiзноманiтного спо-рядження. Це призвело до занепаду господарства,  погiр-шення рiвня життя селян i стало при-чиною нових виступiв проти мiсцевого пана.

 

    В роки першої свiтової вiйни чимало пенькiвчан зарекомендували себе смiливими хоробрими воїнами. Так, Микичур Онисько Васильович, за героїзм, проявлений у боях, був нагороджений трьома Георгiєвськими хрестами i трьома медалями. У чинi унтерофiцера вiн став повним геор-гієвським кавалером. Повернувшись додому, Микичур Онисько жив i працював у рiдному селi.

 

  В лютому - березнi 1919 року тимчасово встановилась Радянська влада. Весною 1919 року пенькiвчани зiйшлись на сход. Громада вирiшувала питання про розподiл землi. Та мирну пра-цю селян перервали вже влiтку новi воєннi дiї.

 

 В Губернську Надзвичайну комiсiю по боротьбi з бандитизмом надiйшла звiстка: в Пенькiвцi порядкує  загiн банди Шепеля. Двадцять бiйцiв - чекiстiв було направлено на знищення банди. Та їм не пощастило, бандити влаштували засiдку бiля мосту i перестрiляли всiх чекiстiв. В селi кiлька разiв мiнялась влада. Були в селi й петлюрiвцi, якi вбили Ф. М. Кузьменка та Я. О. Головчука, якi дiлили помiщицьку землю. В листопадi 1920 року в селi остаточно встановилась Радянська влада. Селяни, незадоволенi продрозкладкою, що призвела до голоду, вливалися до загону отамана  Шепеля, який вiв боротьбу з чонiвцями - бiйцями продзагонiв. Коли восени 1921 року продзагiн прийшов у Пенькiвку, селяни вiдмовились здавати лишки i вчинили зброй-ний опiр продзагонiвцям. Було викликано на допомогу вiйськову частину. Коли й пiсля цього жителi не виявили бажання повiдомити учасникiв сутички i знести наявну зброю, вiйськовi взяли заложникiв i сильно їх побили. Але селяни все одно не видали своїх ватажкiв. Заложникiв вiдпустили, але село було обстрiляно з гармат, внаслiдок чого частина селян залишилась без житла.

 

  Коли продрозкладку було замiнено продподатком, жити стало трохи краще, хоча все одно мали мiсце зловживання з боку влади. Налагоджувалось самоврядування. Першим головою сiльської Ради в 1921 роцi було обрано Тадея Максимовича Коберника, а першим головою комнезаму - Гордiя Зiнов’євича Костишина.

 

 В сiчнi -лютому 1923 року Дудником Петром у селi було органiзовано першу комсомольську групу з 20 осiб. Через деякий час секретарем комсомольської органiзацiї молодь обрала Кос-тишина П. З.  В 1924 роцi за iнiцiативою Дудника Петра в селi було органiзоване споживче товариство.

 

  В 1925 роцi населення Пенькiвки становило 2309 чоловiк. В 1927 роцi в селi було засновано сiльськогосподарсъке товариство ,,Червоний орач”. Його очолив Ковальчук. В товариствi об’єднались 169 чоловiк.  Комсомольську органiзацiю на той час очолив Баулiн Володимир Митрофанович. Головою сiльської Ради був Маламура Іван.

 

 Колгосп ,,12-рiччя Жовтня” виник восени 1929 року. В ньому об’єдналось 42 господарства. Головою колгоспу обрали Томляка Дмитра Дем’яновича. Першими колгоспниками стали неза-можники. Переважна бiльшiсть заможних селян та середнякiв вiдмовились вступати до кол-гослу, тодi в них вiдбирали майно, худобу, домашнiй реманент. Такi дiї вважались цiлком прий-нятними i називались ,,розкуркуленням”. Так було розкуркулено i вислано до Сибiру сiм’ю Кузьменка Михайла.

 

  На початку 30-х рокiв в Пенькiвцi була створена партiйна група, до складу якої входили Баулiн В. М. - голова сiльської  Ради та Корчак i. З. - голова колгоспу.

 

   Страшнi роки голодомору 1932 - 1933 рокiв не проминули i Пенькiвку . За скромними пiдра-хунками тодi в селi померло вiд голоду бiля 400 чоловiк, а за iншими даними - бiля 900. Вимирали цiлi сiм’ї, були випадки канiбалiзму. Встановлено повністю 198 імен та прізвищ померлих.

 

  Не проминули село i репресiї. За несплату податку в серединi ЗО-х рокiв було репресовано Пастушенка А. К., а згодом Бабусяка К. Т., Ткачука І., Кузьменка М. І., Кузьменка М. С., Микичура Т. П.. В 1937 роцi органами НКВС було затримано Маламуру Г. Г.. Причина арешту невiдома ( був вiруючим ).  Його було розстрiляно в м. Вiнницi 1938 року. Молода дружина збожеволiла від горя  i скоро померла, залишивши сиротами трьох дiтей.

 

В кiнцi ЗО-х рокiв жиггя в селi стало трохи кращим. В 1939 роцi до ладу стали дитячi ясла, зго-дом - семирiчна школа. За даними 1940 року в Пенькiвцi нараховувалось 468 дворiв, в яких проживало 1767 чоловiк. На полях працювали трактори. Збирали непоганi врожаї  сiльсько-господарських культур.

 

  Мирну працю селян перервала Велика Вiтчизняна вiйна. В кiнцi червня 1941 року 611 пень-кiвчан отримали повiстки з вiйськомату. Незабаром вони були вiдправленi на формування бо-йових частин, що мали протистояти вороговi. А вже 19 липня 1941 року фашисти ввiйшли в село. З приходом гiтлерiвцiв встановився жорсткий окупацiйний режим. Для управлiння селом нова влада призначила старосту. Колгоспники виконували усi сiльськогосподарськi роботи, але плати за це не отримували. Зiбраний урожай окупанти вивозили.

 

Весною 1942 року гiтлерiвцi насильно почали вивозити молодь на роботи в Нiмеччину. Житель села Григоренко П. Н. згадував, що в липнi 1942 року на пересильний пункт у м. Хемнiц, було вивезено велику групу хлопцiв та дiвчат з Пенькiвки. Серед них були 16 -18 рiчнi Григорук Н. М., Кузьменко Г. Т., Пнсвський 1. П., Расько Г.Т. та багато iнших.

 

Мешканцi  Пенькiвки  не хотiли  коритись окупацiйниму режиму i вже в груднi 1942 року  в селi створюється пiдпiльна група на чолi з Дудником Г. А..  Першим  його  помiчником став Паранюк С. 0.. Пiзнiше до складу групи ввiйшли комсо-мольцi Дудник І. Т., Дудник С. Т., Дiдусенко С. Т., Пнсвський І. К., Кулик С. та деякi  iншi. Згодом група налагодила зв’язок iз загоном Коваленка. Гiтлерiвцi жорстоко розправлялися з тими , хто допомагав партизанам. Так Дудника І. повiсили в райцентрi, а його сина закатували в застiнках, але вони нiкого не видали.

 

Початок  1944 року став справжньою трагедiєю для пенькiвчан. В цей час гiтлерiвцi вiдступали на захiд. Партизани вчинили засiдку бiля школи на групу нiмецъких автоматникiв. В результатi сутички з 24 гiтлерiвцiв врятувався лише один. За це нiмцi жорстоко  помстилися. 7 сiчня в Пеньківку прибули карателi. Використовуючи вогнемети, звичайнi смолоскипи, есесiвцi пiдпа-лювали хати i сараї. Над багатьма жителями було вчинено розправу. 49 чоловiк похилого вiку було розстрiляно, а також 12 жiнок i З-є дiтей. Значна кiлькiсть пенькiвчан втекли до лiсу та сусiднiх сiл. 8 сiчня фашисти повернулися аби довершити злодiяння. В результатi злочинних дiй гiтлерiвцями було майже повнiстю спалено село. З 515 дворiв залишилось лише 8. Загинуло понад 90 жителiв. В серединi березня 1944 року пiд натиском радянських вiйськ нiмецькi вiй-ська почали вiдступати на захiд. 19 березня в Пенькiвку ввiйшли бiйцi 318 стрiлецького полку. Село було звiльнено.

 

  На фронтах Великої  Вiтчизняної  вiйни загинуло 286 жителiв Пенъкiвської сiльської  Ради, а 145 з них - пенькiвчани. В 1974 роцi в центрi села було вiдкрито пам’ятник полеглим воїнам. А в I984 роцi - пам’ятник спаленим селам (Пенькiвка, Супрунiв , Пiдлiсне, Брусленiвка). Бурлацi  Ісаку Юхимовичу -- жителю села Пенькiвки присвоєно звання Героя Радянського Союзу . Його iм’ям названа вулиця в селi.

 

  Пiсля закiнчення вiйни село пiднiмалось з руїн. Жили спочатку в землянках, поступово буду-вались новi хати. Матерiальний рiвень життя був дуже низьким. В 1947 роцi в село знов прий-шов голод, хоча наслiдки його не були такими страшними як в 1933 роцi.

 

  В 1949 роцi в колгосп ,,12-рiччя Жовтня” об’єдналися 440 дворiв, в яких проживало 1637 чоловiк. В 1950 роцi колгосп переiменовано в колгосп iм. Петровського,  а в 1957 - в колосп iм. Свердлова. В 1958 роцi в ньому нараховувалось 213 дворiв i 2957 членiв колгоспу. Головою колгоспу було обрано Поливаного М. І.. В 1962 роцi було зведено 5 добротних корiвникiв , 4 свинарники, 2 птахоферми,  млин, пелораму та iншi будiвлi. За рахунок колгоспу на територiї сiльської  Ради побудовано 4 фельдшерсько-акушерських пункти, пологовий будинок. В 1965 роцi було вiдкрито новi дитячi ясла, клуб на 400 мiсць з бiблiотекою , в якiй нараховувалось 5050 примiрникiв книг. В селi створено радiовузол на 1200 точок.

 

  В 1966 - 1967 роках було повнiстю електрифiковано село.

 

  1974 року в селi збудовано двоповерхову контору, де розмiстилися контора колгоспу, сiлъська Рада, вiддiлення зв’язку.

 

  В 1982 роцi в селi став до ладу новий клуб, де також розмiстилась сiльська бiблiотека. В 1985-1986 роках за рахунок колгоспу було збудовано новий дитячий садок на 900 мiсць, тут також розмiстився медичний пункт.

 

  В 1988-1989 роках за рахунок державних коштiв в селi побудовано нову триповерхову  серед-ню школу на 450 учнiв. В школi обладнано спортзал, актовий зал, бiблiотеку, майстерню та їдальню. Педколектив школи нараховує більше 20 вчителiв з вищою освiтою.

 

 В вереснi 1993 роцi на цвинтарi вiдкрито i посвячено пам’ятний знак жертвам голодомору с. Пенькiвки. А  2007 року на цьому місці відкрито пам’ятник.

 

 1994 року було розпочато будiвництво церкви, яка вже в 1996 роцi почала дiяти.

 

  3 1996 року починає занепадати колгоспне господарство села. Майже зовсiм не виплачусться зарплата, немає роботи .

 

КСП ,, Пенькiвське” в 2000 роцi переiменовано в СТОВ ,, Пенькiвка” . Пiсля розпаювання землi члени товариства отримали земельнi частки в розмiрi 1,28 га, пізніше - частину майнових паїв. В лютому 2003 року СТОВ ,, Пенькiвка” перестало iснувати. Частину паїв взяли в оренду мiс-цевi фермери, а решта земельних дiлянок довго не використовувалась.

 

  На сьогоднішній день на території сільських землеволодінь працюють 5 фермерських господ-дарств, які орендують паї мешканців села,. Деякі пайовики відокремились із своїми паями і працюють самостійно, бо більшість з них мають свої засоби механізації.

 

Із самого початку військових дій на Сході України жителі нашого села активно включалися в патріотичний рух допомоги українським військовим та біженцям зі Сходу. Збирали не тільки кошти, а й продукти харчування. Активну участь у цьому прийняли Бурлака Р. О., Кузьменко О. І., Маламура Л. С., волонтер Бондаренко С.І., Кієнко С. Ф., який свої транспортним засобом вивіз продукти і все зібране біженцям зі Сходу та інші. Від хати до хати ходили вони, і люди села давали, що могли.

 

Участь в АТО приймали і приймають жителі нашого села: Дозорець Роман Юрійович (1993 р. н., який перебував у Слов’янську та в інших районах Донбасу, як військовий), Лещенко Андрій Вікторович (1984 р.н., направлений від міліції), Бурлака Сергій Степанович (1964 р. н.), Корольчук Сергій Васильович (1994 р.н.) Теплих Олександр Олегович (1993 р. н.) та Пнєвський Андрій Миколайович (1986 р. н.) який будучи у складі спецпідрозділу «Ягуар», а потім Національної гвардії України був на Майдані та у Слов’янську в 2014 - 2015 рр. ,  2015-2016р. перебував у зоні АТО житель села Журавльов Микола Вікторович (1985 р.)

 

А також уродженці села Павлюк Олександр Петрович – син Павлюків Петра та Галини та їх внук Павлюк Сергій Олегович (1986 р. н.), який загинув уже влітку 2015 р. в автокатастрофі під Полтавою, повертаючись додому з АТО. В нього залишилось два маленьких сини. Вперше скорбота прийшла в наше село. Адже тут проживають його дідусь з бабусею інші родичі та знайомі.

 

Довгий час перебував в зоні АТО уродженець нашого села військовий хірург Шамолюк Андрій Миколайович, син Шамолюка М. С., учасника ліквідації аварії на ЧАЕС

 

 

  Село Пеньківка нині розбудовується, створюються комфортні побутові умови для проживан-ня. Мешканці користуються природнім газом, в більшості є власні криниці й підведені водогони. Життя було б зовсім непогане, якби для молоді ще створювались робочі місця, адже більшість після навчання шукає роботу в місті.